Модена. Чи варто їхати сюди?

Місто Модена розташоване на Емілієвій дорозі, тож дістатися до нього дуже просто. Але чи варто їхати до Модени, чи це не буде марною тратою часу? Я вирішив, що воно того варте. На зворотному шляху з Парми до Болоньї зробив зупинку, щоб подивитися на містечко.

Що подивитися в Модені?

Як і личить більшості міст Європи, Модена відома ще з часів Стародавнього Риму. Ось тільки розповісти про той період практично нічого. Хіба що назва була трохи іншою — Мутіна. Але нічого незвичайного, поселення завойовували, руйнували, знову будували. Жодних помітних пам’яток того періоду тут не знайти.

А от у середні віки Модена стає цілим герцогством. Нащадок давнього роду Обіццо д’Есте в конфлікті гвельфів і гібелінів виступив на боці Імператора, захопив місто й отримав титул герцога. Ця сім’я правила тут майже півтора століття.

Кафедральний собор

Як і в кожному місті, яке будували люди в ті далекі часи, в центрі буде торгова площа і буде собор. Ніяк не вдасться пропустити, шпиль дзвіниці видно звідусіль, до того ж — це і є головна пам’ятка Модени. Але, на відміну від Пармського собору, більше враження справляє при погляді зовні, ніж зсередини.

Оскільки будівлю зведено в XII столітті, то й виконана вона в строгому романському стилі. Ну не вміли тоді будувати красиво, робили просто надійно, на віки. Отже, зовні можна помилуватися кампанілою (так в Італії називають дзвіницю) на ім’я «Гірландина» (від слова «гірлянда»), яка нічим особливо не примітна, окрім того, що нахилилася, але не впала (так-так, як Пізанська вежа, тільки вигляд простіший), і симпатичним біло-рожевим фасадом.

Дзвіниця раніше була нижчою, це видно за конструкцією. Там, де вона прямокутної форми — оригінал вежі, а от тонша восьмикутна частина зі шпилем — це вже добудована майже через 100 років частина. Місцеві жителі дуже хотіли, щоб у них була вежа вища, ніж у Болоньї. Але болонська Азінеллі вища лише на 8 метрів. Собор у Болоньї просто величезний, але дзвіниці в нього немає, тож особливо немає з чим змагатися. До того ж болонський собор збудували пізніше. Незрозуміле прагнення.

Але ворожнеча між жителями Болоньї та Модени обмежувалася не тільки будівництвом, вони багато й завзято воювали. Ці війни мають відношення до другої будівлі на площі — ратуші, адже саме там зберігається найвідоміший трофей… дерев’яне відро.

Війна за відро

Справа в тому, що солдати моденського ополчення одного разу змогли пробратися до Болоньї й єдине, що придумали взяти як трофей, було дерев’яне відро з колодязя. Це стало черговим приводом для бойових дій між містами. Незважаючи на більшу чисельність болонської армії, перемогли моденці.

 

З тих часів відро — гордість і важливий символ перемоги. Можна було б і посміятися, але понад 2000 загиблих було явно не смішно, хоча чисельність і армій, і жертв, швидше за все, перебільшена. Насправді причиною конфлікту були землі, які міста відбирали одне в одного, а відро — лише привід. Але історія цікава, за відсутності кращої.

Сам по собі собор у Модені варто подивитися, хоча б для того, щоб на власні очі побачити, чим він відрізняється від пармського. У Модені інтер’єр не прикрашений зсередини. Враження гнітюче й водночас урочисте. Наглядна різниця між раннім середньовіччям і Відродженням.

Площа разом із собором і дзвіницею включена до списку ЮНЕСКО як об’єкт всесвітньої спадщини. Статуя жінки з гранатом на площі називається Боніссіма (що означає «Найдобріша»). Це нагадування про графиню Матільду Тосканську. Як саме вона пов’язана з містом, окрім самого факту розташування Модени в Тосканському графстві в той час, неясно.

Палац і музей

Другою пам’яткою Модени можна назвати палац герцогів д’Есте — Palazzo Ducale. Це величезна, але при цьому красива будівля, в якій розмістилися і військова академія, і кілька музеїв, і бібліотека. Не дивно, палац будувався вже в XVII столітті, коли треба було робити і красиво, і функціонально. На палац теж варто подивитися, велика площа, фонтани, скульптури…

Поруч із ним розташована гарна церква святого Георгія, тільки не пройдіть повз.

Чим ще знамените місто

Ну, звісно, Модена знаменита не тільки старим собором на площі — це батьківщина двох чудових людей: Енцо Феррарі та Лучано Паваротті. Важко сказати, хто з них відоміший. Але напевно всі без винятку знають про автомобілі Ferrari, а от з оперою, швидше за все, справа складніша.

Отже, Енцо народився тут, у Модені, але сам завод «Скудерія Феррарі» розташований за 20 кілометрів південніше, в місті Маранелло. В обох містах є по одному музею, ось тільки той, що в Маранелло — більший, а в рідному містечку інженера — менший, але присвячений більше самій людині, а не її машинам. Якщо вас цікавлять автомобілі, музей можна відвідати.

Тут же в Модені розташована штаб-квартира Maserati (і музей теж є в тій самій будівлі, що й Ferrari) та De Tomaso, а за містом — виробник гіперкарів Pagani. Тож прізвисько «місто моторів» цілком виправдане.

Звичайно ж, і музей Паваротті теж є, це його будинок, є й театр, названий його ім’ям. Якщо життя знаменитого тенора цікаве… Мені, вибачте, не цікаво було, я не поїхав ні до одного з музеїв.

Бальзамічний оцет

Ось і закінчилися пам’ятки Модени? Ще ні, залишилася одна — оцет. Бальзамічний оцет для Модени — це справжня гордість, так само як пармезан для Парми. І так само як сир, бальзамік можна купити в будь-якому супермаркеті Італії (і не тільки), для цього не потрібно приїжджати на його батьківщину.

До речі, у всіх закладах Італії, де мені довелося обідати (і де я звернув на це увагу), на столі стояв саме моденський бальзамік (Balsamico Tradizionale di Modena або просто Balsamico di Modena) і ніякий інший. Напевно, він дійсно найкращий (і недорогий, якщо купувати не пафосний, витриманий менше 12+ років, простіший).

Але раз ми вже тут, то варто розповісти про бальзамік докладніше. Він, як і вино, витримується в бочках від 12 до 25, а то й до 100 років, поки не набуде правильного смаку, аромату й консистенції. Можна й не витримувати 12 років, а обмежитися трьома — тоді з назви зникає слово “Tradizionale”. Загалом традиції виготовлення цієї приправи мають майже тисячу років.

Що ще поїсти

До речі, традиційна кухня Модени існує. Є ще й моденська шинка, така сама як пармська, але трохи гостріша. Традиційними стравами також вважаються: zampone (дзампоне — фаршировані свининою свинячі ноги), gnocchi (ньоккі — смажені галушки) та хлібці tigelle (тіджелле — коржі, які розрізають навпіл і фарширують усім, чим завгодно).

Гурманам буде чим зайнятися. Якщо, звісно, вони не потраплять у період «після обіду» і «до вечері», як я. У такому разі вино й чипси — це той максимум, на який можна розраховувати.

Так, Ламбруско, яке є візитною карткою провінції Емілія-Романья, подають з чипсами.

А ще місцевий університет зовсім «трохи» (насправді майже на 100 років) молодший за Болонський, його заснували 1175 року. Але подивитися на нього ніяк не вийде, як і в Болоньї, ніякої будівлі в Модені не було, університет у середні віки — це радше гільдія вчених, яка навчала студентів переважно вдома. Але за певною програмою і з «контролем якості». Вивчали медицину та право.

Але якщо ви зараз скептично посміхнулися, ось вам цифра — 1615 рік. Це дата заснування Академії в Києві, через 440 років після того, як у Модені почали вчити багатих молодих людей розуму-розуму.

Хтось обладнав собі сад на даху

То чи варто їхати до Модени? Тільки якщо проїздом, заскочити на кілька годин. Зупинятися тут на цілий день не варто. Модену цікаво дивитися саме в комплексі з Пармою та Болоньєю. Для різноманітності й контрасту з сусідніми містами. Щоб бути окремою зупинкою під час подорожі, місто не досить велике, хоча й не можна сказати, що нецікаве.